Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»

 

Відверто кажучи, завдяки роману «Про море мені розкажи» Ельчіна Сафарлі я познайомився не тільки з молодим автором, але й з сучасною азербайджанською літературою. І мушу зізнатися, знайомство виявилося приємним — роман з перших сторінок захопив. До речі, під час читання відчувалися не тільки східні мотиви, але й згадувалися тексти Пауло Коельйо.

 

Якщо ви запитаєте, про що цей роман Сафарлі, мені буде важко отак відразу дати однозначну відповідь. На обкладинці вказано, що це «історія про те, що часом варто об’їхати півсвіту, щоби збагнути: усе найвагоміше і найдорожче чекає на тебе вдома», але насправді тем, що їх торкнувся автор, доволі багато — сім’я, родинна підтримка, радість спілкування з близькими, уміння споглядати світ, приймати втрати та розпочинати пошуки, любов, свобода, щастя. І, звісно, Абшерон, Стамбул та море.

 

З перших сторінок читач порине у спогади та неспішні рефлексії головного героя, разом з яким зможе познайомитися не тільки з уривками його біографії, але й навчитися простої життєвої мудрості.

 

Структурно книжка «Про море мені розкажи» складається з короткого вступу, в якому автор зізнається, що продовжує «писати свою єдину книгу», сорока трьох невеликих есеїв та епілогу. Сюжет, як такий, відсутній. Книжка читається легко. Недовгі оповідання, прості в сенсовому навантаженні, будуть зрозумілі кожному читачеві Читати далі

116 просмотров всего, сегодня нет просмотров

10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»

 
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна бути «лінивою» на користь дитині.
Як? Вчасно направляти дитину до набуття самостійності, звичайно ж, оберігаючи її від небезпеки. Популярна книга дитячого та сімейного психолога Анни Бикової від видавництва BookChef розповість вам, як стати «лінивою мамою». Авторка книги працювала вихователем у дитсадку, вчителем в школі, викладачем в коледжі, консультантом у великих компаніях, та є мамою двох синів.

 

1. Хто ж така «лінива мама»

 

Я — лінива мама. А ще егоїстична і безтурботна, як може декому здатися. Тому що хочу, щоб мої діти були самостійними, ініціативними та відповідальними. А значить, треба давати дитині можливість проявити ці якості. І в такому випадку моя лінь є ніби природним гальмом для зайвої батьківської активності. Тієї активності, яка проявляється в прагненні полегшити життя дитини, роблячи за неї все. «Ліниву маму» я протиставляю «гіпермамі» — тобто тій, у якої все «гіпер»: гіперактивність, гіпертривога і гіперопіка. Йшлося не про справжню лінь, а про створення умов для розвитку дитячої самостійності. Я не мала на увазі вимушену ранню самостійність, яка виникає внаслідок батьківського пофігізму, байдужого ставлення до дитини.

 

2. Яка мама потрібна дитині

 

Дитині не потрібна «жертовна» мама. Дитині потрібна мама, яка любить і щаслива. Це не означає, що мама має поставити хрест на собі чи своїй роботі. Деяким мамам для щастя потрібно багато працювати. Але питання не в кількості робочих годин на тиждень, а скоріше в мотивації. Для дорослих дітей однаково погані обидва меседжі: «Я все життя на вас працювала!» і «Заради вас я відмовилась від кар`єри!». Найчастіше така жертовність — це перекладання відповідальності на дітей за своє невміння жити. І як потім жити з усвідомленням того, що мама була нещасною… через свою дитину?

 

3. Така зручна несамостійність

 

Що за дивний висновок?! Чому, якщо діти несамостійні, це вигідно дорослим? У чому вигода несамостійності дитини? О, ви знаєте, вигода дуже проста: дорослі в цьому випадку отримують зовнішнє підтвердження своєї надцінності, важливості, незамінності. Це необхідно, якщо немає внутрішньої впевненості в своїй значущості. І тоді фразу «Він без мене нічого не може» можна розуміти так: «Я без нього не можу, адже лише він підтверджує мою значущість». Залежність від дитини змушує робити її залежною.

 

4. Коли час формувати самостійність?

 

Не думайте: прийшов час чи ні? Зможе чи не зможе? Дайте дитині спробувати. Може вона чи ні — це вона вирішить сама. Тільки обов`язково будьте поруч для забезпечення безпеки. Довіряйте дитині. Довіряйте собі. Не відмовляйте в допомозі, якщо дитина просить. Адже це зовсім різне ставлення до виховання і, як наслідок, різні долі: коли дитина не просить допомоги, тому що може впоратись сама, і коли вона не просить про допомогу, тому що все одно ніхто не відгукнеться.

 

5. Дитина як бізнес-проект

 

До дитини не можна застосовувати ті ж самі принципи, що в бізнес-плануванні. Дитина приходить у цей світ зовсім не для того, щоб виправдовувати наші надії і жити за цим планом. Батьківські амбіції щодо того, якою має бути дитина, заважають розгледіти, якою вона є насправді.

 

6. Самостійність і мотивація

 

Для будь-якої діяльності потрібна мотивація (або стимул). Ми щось робимо завдяки двом імпульсам: або тому, що нам так хочеться, або тому, що нам так треба. А «треба» може виникнути з двох причин: щоб отримати щось хороше або щоб уникнути чогось поганого. Виходить, щоб активізувати дитину потрібно або донести до неї «треба», або зацікавити її «хочеться». І що менша дитина, то більший наголос на «хочеться». Шукайте, що буде мотивувати саме вашу дитину, шукайте потрібні слова, поспостерігайте, які ситуації підштовхують її до діяльності. І оцінюйте мотивацію не з позиції «навіщо це потрібно мамі», а з позиції «навіщо це потрібно дитині».

 

7. Самостійний вибір

 

Дозвольте дитині вибирати там, де це можливо. Нехай з необхідністю самостійного вибору вона зустрінеться раніше, ніж з вибором професії або супутника життя. Щодо вибору секції. Якщо дитина зовсім нічим не хоче займатися, тоді «займати» її доведеться батькам. Кажу це без негативного відтінку, маючи на увазі, що батьки повинні зацікавити малюка, брати його з собою на різні заходи (якщо вони відповідають його віку), захоплювати його своїм інтересом. Шукайте те, чим захочеться займатися разом. Якщо батьки чимось захоплюються, то й дитина може зацікавитися.

 

8. Що заважає стати лінивою мамою

 

Підвищена тривога, перфекціонізм, бажання контролювати і моделювати долю дитини заважають становленню самостійності. А що ще? Брак часу. Крім дефіциту часу заважає установка, що міцно засіла в голові деяких батьків: «Наше завдання — звільнити дитину від труднощів і вберегти від помилок» Читати далі

117 просмотров всего, сегодня нет просмотров

Акція #деховаютьсявімельбухи: у пошуках нових книжок

Що ви знаєте про вімельбухи? Як багато можете згадати назв? І як щодо власне українських книжок-для-роздивляння? Вімельбухи вже понад сорок років впевнено крокують західноєвропейським книжковим ринком, захоплюють книжкові полиці просунутих батьків і навіть стають помічними в роботі психологів та логопедів. Що ж так приваблює у книжках без тексту, які вже стали світовим видавничим трендом, та чи настільки вони прості й несерйозні, якими здаються на перший погляд?

З новою силою та ентузіазмом вімельбухи ввірвалися на український видавничий ринок лише близько року тому, зусиллями кількох видавництв. Тому спільно із видавництвом BookChef ми пропонуємо вам пограти. Ми заховали книжки серії «Подивись і знайди» у кількох бібліотеках Києва. Зможете знайти їх?

Національна бібліотека України для дітей

У найбільшій дитячій бібліотеці України шукайте книжки на поличці із вімельбухами. У відділі, де «заховалася» книжка «Знайди героїв улюблених казок», є видання різними мовами, а ще там багато ілюстрацій та великий інтерактивний простір.

Ще один вімельбух «Де Санта?» – у музичному просторі бібліотеки. Книжка захована там, де можна найзручніше вмоститися і відпочити.

Центральна бібліотека ім. Т.Г. Шевченка для дітей м. Києва

«Знайди героїв улюблених казок» у цій бібліотеці є у транспорті для читання, який оминути неможливо. Шукайте яскраві кольори між книжковиим полицями.

Книжка «Де Санта? «заховалася» біля великого вікна в одному із залів.Читати далі

108 просмотров всего, сегодня нет просмотров

«Підземна залізниця» Колсона Вайтхеда: як метафора стала реальністю

Протягом останніх десятиліть у США все частіше стаються події, ніби спрямовані на «задобрення» кольорового населення. Згадати хоча б скандал кількарічної давнини на церемонії «Оскар», коли серед номінантів на акторську відзнаку не виявилось жодного афроамериканця чи афроамериканки. Тому вручення цьогорічної Пулітцерівської премії – однієї з головних американських літературних нагород – автору, який написав «ще одну історію про рабство», могло б викликати чимало запитань на кшталт «Невже про це знов варто говорити?», «Чому політизація диктує вибір?» тощо. Однак лише до того моменту, поки не починаєш знайомитися з самим романом і з контекстом, у якому він постав.

Якщо повноцінне осмислення окремими націями власних травм, на кшталт Голодомору чи Голокосту, вимагає передусім подолання своєрідного посттравматичного синдрому, бо ж провина за ці події лежить на «іншому», то є й такі, при осмисленні яких передовсім потрібно визнати провину власну. Особливо коли мова заходить про країни, сформовані колись із настільки розрізнених і розділених соціально-культурних прошарків, як у США. І тема рабства тут займає окремішну позицію.

 

Роман Вайтхеда часто зараховують до жанру альтернативної історії, однак погодитись з цим доволі складно, якщо керуватися не лише формальними критеріями. Формальна «альтернативність» полягає у тому, що в романі славетна таємна система, яка допомагала рабам тікати у вільні штати і Канаду і отримала метафоричну назву «Підземна залізниця», у прямому значенні стала підземною залізницею, а умовні «станції» й «кондуктори» так само позбулись лапок.

 

І як краще продемонструвати це зрощення, як не через перетворення метафори на фізичний об’єкт? Саме це і робить Вайтхед – демонструє грандіозність зусиль, докладених організаторами «Залізниці», переводячи їх у фізичну площину, бо саме ця площина дозволяє найкраще універсально приміряти на себе ту важкість, з якою їм довелось зіткнутися.

 

Дехто називає «Підземну залізницю» пригодницьким романом, однак із цим твердженням також складно погодитись. Адже чи не головна риса цього жанру – добряче заплутаний сюжет. Натомість за суто сюжетною складовою роман Вайтхеда програє навіть багатьом тим книжкам, у яких жанрово не закладена інтенція до заплутаності сюжету. По суті, такий сюжет міг би створити чи не будь-який професійний письменник середньої руки: втеча з плантації у рабовласницькій Джорджії за допомогою підземної залізниці, подальші поневіряння, що чергуються з періодами умовної свободи, і намагання побудувати нове життя. Розвиток подій доволі передбачуваний, з усіма його поворотами і «богами з машини». Однак цінність роману геть в іншому. Читати далі

 

79 просмотров всего, сегодня нет просмотров

Презентация новой книги Елены Андрейчиковой: «Акулы тоже занимаются любовью»

Каждый месяц на прилавках книжных магазинов появляется огромная масса новой литературы. Она соблазняет нас яркими обложками, звучными слоганами, лестными рецензиями. И мы поддаёмся искушению погрузиться в новый мир на 300+ страниц, без гарантии остаться хоть сколько-нибудь удовлетворёнными, особенно если дело касается нового автора или непривычного для нас жанра. Но всё же, как ни крути, те, кто считает роман с книгой — одним из лучших переживаний, доступных человеку, абсолютно правы. Поэтому на этой неделе мы решили несколько расширить знакомство с одной конкретной новинкой и отправились на встречу с автором.

Поэтому 29 августа мы посетили Киевский дом книги, чтобы лично познакомиться с новым творением «Акулы тоже занимаются любовью», созданным одесской писательницей Еленой Андрейчиковой. И даже больше, мы поговорили как с автором, так и с главой издательства BookChef, которое, как оказалось, не могло не опубликовать её. Почему? Читайте дальше.

Героиня вечера — книга!

Елена Андрейчикова уже знакома украинской публике. И даже больше — очень любима своей аудиторией. Всё благодаря сборникам рассказов «Женщины как женщины» и «Остаться дома в понедельник», которые полны лёгкой иронии, мечтательности, но одновременно с этим выписаны тонко, элегантно и всегда с ярким финалом. Тем, кто ещё не читал произведений Елены, мы бы рекомендовали начать с «Остаться дома в понедельник», где каждый рассказ — это маленькая история любви. Чаще между мужчиной и женщиной, иногда — с определённой страной, реже — с предметом или привычкой. Но это всегда любовь — искренняя и тонкая.

Писательница зачитала несколько отрывков из своей новой книги, а после ответила на каверзные вопросы аудитории.

Новая книга «Акулы тоже занимаются любовью» уже немного другая — она терпкая, ирония переплетается с психологизмом ситуаций, порою немного шокирующими деталями, но каждый раз автор мастерски прорисовывает характер героя. Как сказала сама Андрейчикова во время презентации, она никогда не пишет о том, чего не было, за основу всегда берутся ситуации, свидетелями которых она была, но «не без художественного вымысла, куда уж без него». В этой книге она стремилась показать, что несмотря на кажущуюся жесткость или даже жестокость конкретного человека, где-то внутри него, под массивными плавниками, покрытыми толстой кожей, прячутся совсем другие чувства и даже наивные желания. Читати далі

212 просмотров всего, сегодня нет просмотров

Про мислення від Нобелівського лауреата, мемуари Кінга та як полюбити ранок: 10 книг, які варто «вполювати» на «Форумі видавців»

З 14 по 17 вересня у Львові відбудеться 24-й «Форум видавців». Вибрати серед представлених цього року видань найцікавіші для себе буде вже звичним квестом кожного читача. Ми вирішили трохи полегшити завдання. Редакція блогу rabota.ua зробила власну підбірку книг, на які варто звернути увагу кожному, кого цікавить особистий розвиток та професійний успіх.

  1. Джо Диспенза, «Керуй своєю підсвідомістю»

Про мислення від Нобелівського лауреата, мемуари Кінга та як полюбити ранок: 10 книг, які варто «вполювати» на «Форумі видавців»

Доктор нейрофізіології Джо Диспенза не лише з теорії, а й з власного практичного досвіду знає, на що здатна підсвідомість людини, якщо вміти нею керувати. Як відомо, мозок не відрізняє дійсне та уявне, тому однаково здатний повірити в реальність одного та іншого. Через це люди стають заручниками власних ілюзій, намагаються стати тими, ким не є насправді, та врешті втрачають здатність бути щасливими без прив’язки до зовнішніх умов.

Автор книги «Керуй своєю підсвідомістю», спеціаліст із хіропрактики, навчить читачів програмувати свій біокомп’ютер таким чином, щоб отримати незалежну від середовища свідомість, самостійно керувати своїм життям та досягти бажаних змін у ньому.

Нас вчать і змінюють не лише біль і страждання, але й радість і натхнення. Більшість з нас обирає перший варіант. Щоб вибрати другий, потрібно лише усвідомити: процес змін, звісно ж, дещо незручний, незвичний, оскільки це — відмова від передбачуваного повсякдення, період незнання.Читати далі

195 просмотров всего, сегодня нет просмотров